Історія навчального закладу

Церковнопарафіяльну школу у Великополовецькому було засновано в 1860 р. Її фундатором став настоятель місцевого Свято-Вознесенського храму священик о.Олександр Духнович. Він був досвідченим пастирем і служив у Великополовецькому близько трьох десятиліть. У засновника школи не бракувало досвіду у навчанні та вихованні підростаючого покоління — священик був батьком дев'яти дітей. Проте о.Олександр завідував відкритою ним школою лише один рік.

З 1861 p. у Вознесенську парафію прибув новий пастир — о.Миколай Забродський. Він завідував церковним та шкільним життям парафії рівно два десятиліття. Саме його стараннями у Великополовецькому з'явився новий Вознесенський храм, при якому понад півстоліття діяла церковноприходська школа. Цей пастир всі 20 літ свого служіння опікувався приходським навчальним закладом. Досвіду в нього не бракувало, оскільки він також виховував дев'ятеро власних дітей.

Його наступником став ще один представник династії Духновичів — о.Миколай Олександрович Духнович. Священик розгорнув тут вельми енергійну діяльність щодо парафіяльної освіти, за що отримав декілька нагород— набедреник (1887 p.), скуфію (1891 p.), камілавку (1895 р.). А на початку XX ст. на о.Миколая звернули увагу і в далекому Санкт-Петербурзі — з тогочасної столиці пастиреві надіслали нагородний хрест від імені Священного Синоду Російської імперії. Наставник був благочинником і членом повітового відділення єпархіальної училищної ради. Освітянські нахили пастиря виявили себе і в різкому збільшенні періодики, котра стала надходити до Вознесенського храму с. Великополовецького. Так, о.Миколай виписував "Записки Императорского русского географического общества", "Руководство для сельских пастырей", "Вестник Юго-Западной и Западной России", "Русский паломник", "Киевские епархиальные ведомости", "Странник", "Миссионерское обозрение", "Христианское чтение" тощо. На тогочасній Сквирщині подібні ерудити служили далеко не в кожному храмі.

В 1907 р. до Вознесенської церкви прибув новий священик — о.Костянтин Дашкевич — випускник Київської духовної семінарії 1894 р. До переїзду у Великополовецьке о.Констянтин служив у с. Суботові (тепер цей храм зображають на 5-гривенних купюрах). У Вознесенській парафії батюшка виконував чимало різних посадових обов'язків, проте стратегічною лінією його діяльності була церковнопарафіальна освіта. За старанну пастирську і освітню діяльність священик у якості нагород мав набедреник (1904р.), скуфію (1909 р.), камілавку (1914 р.) та срібну медаль.

Останнім священиком Вознесенського храму дорадянського часу був о.Мойсей Пашковський, котрий прибув до Великополовецького вже в поважному (54-літньому) віці, маючи за плечима майже 30-річний досвід пастирської діяльності. Пастир мав досвід практичної діяльності у школі, оскільки до прийняття сану працював вчителем парафіяльної школи у с. Салисі. Лише в бурхливому 1917 р. (коли священствувати було вже небезпечно) його перевели до Великополовецького. Здобутий досвід йому вже не вдалося реалізувати, оскільки розпочалася доба атеїзму.

У Великополовецькій школі навчалося помітно більше учнів, ніж в інших селах Сквирщини. У1868 р. тут вчилося 70 хлопчиків і 5 дівчаток, а в 1905 р. їх було відповідно 110 і 46, в 1917 р. — 259 і 147. Школа с. Великополовецького була однією з найбільших сільських шкіл не лише Сквирщини, але й Київщини.

Училищне начальство робило спроби перетворити дану школу на державний навчальний заклад. В 1889 р. інспектор державних шкіл Київської губернії П.Бондаренко звернувся до попечителя Київського навчального округу з повідомленням, що у Великополовецькому громада уклала угоду про заснування в своєму селі державної школи. (Такі "угоди" місцеві владоможці під тиском з Києва нерідко укладали і без відома громади.) При цьому інспектор повідомляв, що школа має бути відкрита на кошти з відсотків капіталу графині О. В. Браницької, які меценатка ще в 30-х роках XIX ст. заповіла на користь покращення побуту своїх колишніх кріпаків. У листі зазначалося також, що таке використання коштів узгоджено з вищим начальством — міністром освіти та генерал-губернатором.

Чиновник надіслав до попечителя і текст самої угоди. В ній йшлося про те, що місцеве населення проектує відкриття такої школи, проте виключно на кошти графині О. Браницької і не бажає зазнавати власних витрат:

"Мы, нижеподписавшиеся, Киевской губернии Васильковского уезда с. Великого Половецкого, состоящего из 372 дворов и 1012 ревизских душ, крестьяне-собственники собраны на сельский сход нашим сельским старостой Моисеем Дорошенко в числе 2/3 домохозяев, имеющих право голоса на сельском сходе, вследствие дошедших до нас слухов имели между собою рассуждение о том, что землевладелица Киевской губернии графиня Браницкая по своему духовному завещанию оставила в громадной сумме капитал на устройство сельских школ с ремесленными отделениями во всех селах и деревнях, бывших в ее собственности. А как и наше селение состоит в числе селений, бывших собственностью графини Браницкой, то мы всем обществом желаем иметь в с. Великом Половецком такую школу с тем, чтобы необходимое для постройки школы место будет отведено из наших общественных запасных земель одну десятину".

/Files/images/img314.jpg

Втім не всякому слуху слід довіряти — графиня 0. Браницька заповіла кошти на покращення побуту селян і відсотки з її капіталу використовували для побудови лише кількох шкіл — причому за умови, що основні витрати на будівництво школи все-таки візьме на себе громада. Але у Великополовецькому цього не трапилося. Крім того, проти створення в селі міністерської державної школи стала протестувати і єпархіальна влада, під керівництвом якої в селі функціонувала церковнопарафіяльна школа. Київський митрополит Платон (Городецький) в листі до попечителя Київського навчального округу зазначав:

"Открытие одноклассного министерского училища в с. Великом Половецком на счет процентов с капитала, завещанного графиней Браницкой, признаю неблаговременным, потому что в селении этом имеется правильно поставленная и достаточно обеспеченная средствами церковноприходская школа... Самое же открытие другого начального училища представляется в настоящее время излишним, так как существующая церковноприходская школа при значительности населения в Великом Половецком не переполнена".

Так і залишилася церковнопарафіяльна школа даного села єдиним навчальним закладом. Хоча з часом, коли виникла більша потреба в освічених кадрах, вона стала і переповненою.

Новітня історія закладу починається із будівництва в 1975 році нової школи на 640 місць. За два роки, буквально рекордними темпами, школа була збудована. В 1977 році в стінах новобудови відбулося свято 1 вересня, пролунав перший дзвінок. Ще пахли фарбою класні кімнати, ще докуплялось обладнання, та школа жила і радо зустрічала нових учнів.

Розвиток освіти

До революції у Великополовецькому працювала двокласна школа, відкрита у 60-х роках. Її відвідувало 12, 8 % дітей віком від 8 до 16 років. Серед них лише 7 дівчат, навчалися в основному діти заможніх батьків.

У 1920 р. в селі відкрили семирічну школу. У 1922 р. організували школу ліквідації неписьменності серед дорослих, в якій навчалося 57 чол. Почав діяти селянський будинок. У 1924 р. тут відкрили відділення товариства "Геть неписьменність!". Велику участь у масово-політичній роботі брала комсомольська організація. За її допомогою в колишньому маєтку Браницьких у 1927 році створили школу-інтернат, де навчалося 80 учнів.

У 1933 р. у Великополовецькому відкрили середню школу, в якій навчалося понад 500 учнів, тобто всі діти шкільного віку. У 1939 р. кількість учнів зросла до 800. В середині липня 1941 р. Великополовецьке було захоплено фашистами. Понад 800 днів була окупація. Більше 100 чол. розстріляли фашисти. У грудні 1943 р. війська 1 -го Українського фронту звільнили село.

Жителі села, ще до закінчення війни, приступили до відродження соціально-культурних закладів. З 1944 р. почала працювати середня школа. Самовіддана праця односельчан принесла свої результати.

Значно зріс добробут і культурний рівень населення. Новим відрадним явищем в житті села було створення 1959 р. школи-інтернату.

У середній школі навчалось 650 учнів, у школі - інтернаті 160 учнів. В них працювало 38 учителів. Чимало випускників шкіл здобули вищу освіту. Серед них: 12 лікарів, 27 учителів, 15 інженерів, 80 спеціалістів сільського господарства.

На сьогодні в школі навчається 149 учнів.

/Files/qRJiSxYCj1k.jpg

/Files/uIyHidOR2p4.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 142